VRажає: після цього тексту ви полюбите віртуальну і доповнену реальність

Доповнена і віртуальна реальність (або VR) набуває все більше популярності у різних сферах – від медицини до журналістики. Завдяки відео у форматі VR глядачі дійсно можуть відчути причетність до історії. З 2017 в Україні успішно працює проект New Cave Media, який створює VR-контент для найголовніших світових медіа. Його засновники Сергій Полєжака та Олексій Фурман розповіли на лекції в Українському католицькому університеті, чому історії у форматі 360 стають такими важливими. Platfor.ma занотувала найцікавіше і доповнила це найкращими світовими прикладами технології.

Останні три століття мультимедійні винаходи одразу ставали невіддільними інструментами у роботі журналістів. У XIX це була фотографія, у XX – кінематограф, у XXI сторіччі такий статус набули 360 і VR відео.

Однак існує різниця. Фотографія, живопис та кіно транслюються на 2D поверхні, тобто на проекторі, смартфоні, ноутбуці. Попри те, що глядачі мають можливість сприйняти цю інформацію, вони не можуть пережити її. У той час як 360 і VR відео є тривимірними, тому люди залучені в історії, які вони бачать. Частково VR-контент став розповсюдженим завдяки журналістам, які захотіли розповідати історії по-іншому. Вони бажали, аби люди долучилися до важливих подій особисто.

У 2012 році американська журналістка Нонні де ла Пеня висвітлювала голод у деяких штатах Америки. Вона довго розмірковувала над тим, як викликати у глядачів почуття співпричетності до важливих подій у країні. Так з’явився проект Hunger in LA. Журналістка з асистенткою просто стояли в чергах за їжею у Лос-Анджделесі, записуючи всі звуки довкола них. У студії, за допомогою 3-D моделювання, вони відтворили всіх людей, місця та події, що відбувалися у той день, та наклали на них записані голоси та звуки.

Так, наприклад, у віртуальній реальності їм вдалося змоделювати людину, яка у справжній черзі втратила свідомість. Журналістки запропонували переглянути це відео за допомогою VR шолому на фестивалі Санденс. Глядачі переміщувалися у віртуальному світі так само, як ходили у реальному. Люди активно реагували на всі події, що відбувалися у доповненому вимірі. Одні намагалися не наступити на непритомну людину в черзі, інші хотіли допомогти, були й ті, хто знімав шолом і плакав від безвиході. Попри те, що у відео були віртуальні люди, глядачі знали, що всі події відбувалися по-справжньому і тому емоційно реагували на них.

Інша велика подія, що стала визначною для цього нового етапу журналістики, відбулася завдяки The New York Times. Газета надіслала своїм передплатникам 1,2 млн Google Cardboards – найпростіших VR-окулярів. Завдяки цьому глядачі змогли дивитися на сайті газети VR-історії.

Динамічний ролик, зроблений компанією UNIT9, демонструє найпопулярніші локації Барселони за допомогою високоякісних камер 360°, дронів, скейтбордів й інноваційних технологій фільмування. Відео вперше було показано на Paris Motorshow. Глядачі мандрували Барселоною у 4-D кріслах, які рухалися відповідно до подій у ролику.

До речі, одне з найвражаючих VR-відео, створене The New York Times, стосувалося і України. Відео під назвою «Displaced» розповідає історії дітей-біженців – десятирічного українця Олега, дівчинки з Сирії та хлопчика з Руанди.

Сьогодні завдяки відносній легкості роботи з VR-контентом, відео 360 стали популярними серед світових ЗМІ. VR-історії щодня публікує The New York Times та Euronews, щотижня Al Jazzera, їх також стали часто створювати The Wall Street Journal та The Washington Post. Цікавим є і те, що головні редактори VR відділів у перерахованих ЗМІ набагато легше йдуть на комунікацію. Вони відповідають на листи з пропозиціями і зголошуються на цікаві проекти.

Проект, створений для ветеранів, які не можуть подорожувати. За допомогою гарнітури, люди, які пройшли Другу світову війну, мають можливість побачити і майже відчути меморіали, побудовані на їхню честь й розташовані по всій Америці. Ось тут можна детальніше почитати про цей проект.

Приблизно рік тому команда New Cave Media перейшла з класичної фотожурналістики до VR-сторітелінгу. Команда досі шукає нові формати та підходи. Наприклад, аби зібрати якісний матеріал, вони поїхали в Арктику й відзняли багато сферичного контенту. Зараз команда працює над тим, щоб з отриманих відео зробити географічну енциклопедію 360 VR.

Варто пам’ятати, що створення інтерактивних 360 відео набагато складніше, ніж лінійних. До процесу монтажу додається програмування, яке приносить купу головного болю. Ми могли би викласти відзнятий матеріал на Youtube, однак нашою метою було дати глядачам більше можливостей – додатково дивитися фотографії, відео, обирати ту інформацію, яка їм цікава. Наприклад, ті, хто люблять історію, запускатиме своїми кліками мікро-наративи, а ті, хто цікавиться географією, через інтерактив виміряють відстань до Північного полюса.

Експеримент Renault, з якого зробили вражаючу рекламу. Компанія запропонувала пасажирам літака впродовж рейсу подорожувати у доповненій реальності на машині Renault. Глядачі були вражені, однак на цьому їхні пригоди не закінчилися. Не будемо розповідати, що далі, подивіться.

Випуск компанією Google проекту National Parks став першим знаком, що наша команда New Cave Media рухається у правильному напрямку. Ідея Google на 95% повторювала запланований нами задум в Арктиці.

Перша VR-історія New Cave Media в Україні була відзнята у Львові для Радіо Свобода. Це було відео про Романа Кісляка, переселенця з Макіївки, який мав ДЦП та працював у Львові таксистом.

Потім, після шести місяців перемовин, The New York Times запросили нас зробити 360 відео з України. Перша повноцінна робота, яку ми для них зробили, розповідала про табір «Азова» у Києві. Для щоденного 360 формату це відео було задовгим, бо тривало 3 хвилини. Зазвичай NYT робить VR відео у межах двох хвилин, але цю історію вони хотіли зробити довшою, ніж їх традиційний новинний формат.

Карпатські буддисти. Цей проект розповідає про життя буддистів з Донецька, які знайшли новий дім у селі Кривопілля в Івано-Франківській області.

Якщо говорити про класифікацію VR контенту, то, по-перше вони різняться за споживання відео 360 на гаджетах.

Існує п’ять варіантів перегляду VR матеріалів:

Браузер. Всі принаймні раз дивилися у Youtube відео у форматі 360. Єдине, що можливо з ними робити, – це скролити у браузері. Однак з цим часто виникають проблеми через низьку роздільну здатність, довге завантаження, погану якість, наявність монтажних швів. У таких відео повністю відсутній ефект заглиблення – так званий імерсивний ефект.

Смартфон. Трохи краща якість відео 360 у перегляді на смартфоні. Інструмент Magic Window за допомогою гіроскопу розпізнає, куди наразі дивиться глядач і рухається разом з ним. Попри маленький екран, на цьому етапі вже з’являється ефект заглиблення.

Найпростіші шоломи віртуальної реальності Cardboard. В окуляри Cardboard необхідно вставити телефон, аби отримати ефект Magic Window. Екран розділяється на дві половинки для кожного ока і глядач переглядає відео, повністю відгороджений від реального світу. Якість відео 360 у цих масках поки що низька, але окуляри все ж забезпечують справжній імерсивний ефект.

Мобільні шоломи віртуальної реальності. Вони різняться від попередніх окулярів тим, що мають якісніше скло й обмеження щодо телефонів, які туди вставляють. Компанія Apple випустила окуляри Daydream, в той час як Samsung зробили Gear VR. Кожен з шоломів працює тільки з телефонами своєї компанії. До речі, дослідження довели, що користувачі мобільних окулярів набагато більше передивляться edutainment контент, тобто журналістські матеріали, документальні фільми, науково-популярні відео, ніж грають в ігри. Ці окуляри мають доступну ціну, тому американці, наприклад, їх дарують одні одному на свята.

Топові шоломи. Такий вид гаджетів поки що не підходить для журналістики. Ці маски призначені для гравців у комп’ютерні ігри, тому там набагато вища якість, однак глядач повністю залежний від комп’ютера. Топові шоломи є найдорожчим видом VR-гаджетів.

У проекті «Хмари над Сайдрою» 12-річна дівчинка розповідає про свою щоденну рутину – сон, їжа, навчання, ігри. Це відео могло би зацікавати тільки батьків Сайдри, якби не одне «але». Ролик був зроблений у таборі для сирійських біженців – Заатарі, що у Йорданії. Відтак, за 8 хвилин глядачі можуть у форматі 360° пережити день дитини, яка втратила домівку через громадянську війну у Сирії.

Також можна виділити чотири типи інтерактивності VR-відео:

Фото та відео 360. Такий вид передбачає відсутність будь-якої взаємодії між глядачем та контентом. У такі відео глядач не можу втрутитися. Звичайні фото та відео 360 також називають сферичним кіно або синематографічним VR. У таких відео можна озиратися навкруги, однак, це єдина опція, яку має споживач.

3-D тури з хотспотами. Класичний приклад такого контенту – це Google Street View, який має певний ланцюжок між фото і відео. У таких відео глядачі можуть вирішувати, де вони знаходяться, і як довго вони перебувають в одній з обраних сцен.

3 Degree of Freedom (3DoF) відео, тобто контент з трьома ступенями свободи. Глядач не може нікуди ходити, але може крутити головою навкруги. Такий тип містить сферичне кіно з мінімальною інтерактивністю в середині схеми.

6 Degree of Freedom (6DoF) відео. Він найбільше використовується у комп’ютерних іграх. У таких відео людина має повну свободу пересувань у доповненій реальності.

Наразі 6DoF відео неможливі без значних фінансових і людських ресурсів. Медійні проекти такого формату вимагають, аби журналісти мали навички у програмуванні. Однак у США вже існують компанії, які створюють контент такого типу. Наприклад, проект журналіста Дена Арчера Empathetic Media продукує різні формати VR-матеріалів. У 2015 році компанія випустила відео, де відтворювалися події у Фергюсоні. Глядач мав змогу у доповненій реальності пройтися вулицею, де вбили Майкла Брауна, і на власні очі подивитися на докази, що залишилися після вбивства. Після цього люди самі робили висновки щодо трагічних подій у місті.

Сьогодні якісний VR контент має характеризуватися трьома «І» – інформативність, інтрига та імерсивність. Якщо з першими двома все зрозуміло, то останнє – це вищезгаданий ефект заглиблення. Він є базовим фактором, завдяки якому глядачі вірять у те, що переглядають. Саме імерсивність змушує аудиторію переживати й вірити VR матеріалам.

У часи постправди вміння розповідати історії у форматі 360 стає надважливим завданням для журналістів.